Динаміка стратегій самопрезентації Бориса Джонсона в британському медіадискурсі
від “інтелектуала-провокатора” до “світового лідера”
Ключові слова:
Борис Джонсон, англомовний медіадискурс, самопрезентація, ідіолект, риторичний дизайн, критичний дискурс-аналіз, еволюція дискурсу, дискурс, політична риторика, іронія, стратегія самоприниження, “тефлонова” репутація, образ “блазня”Анотація
Статтю присвячено розвитку стратегій самопрезентації Бориса Джонсона в британському медіадискурсі на матеріалі його передмови до збірки «Lend Me Your Ears» (2003), першої промови на посаді прем’єр-міністра (24 липня 2019 р.) та програмного інтерв’ю для «Center for European Policy Analysis» (2024). Дослідження здійснено у межах концепції Д. Джолліффе, а також прийомів критичного дискурс-аналізу (CDA) Т. Хакіна. Встановлено, що трансформація образу від «інтелектуала-провокатора» до «глобального морального авторитета» є результатом цілеспрямованої адаптації ідіолекту мовця до мінливих політичних контекстів: від журналістської провокації та державного лідерства до формування його внеску у розв’язання глобальних криз, зокрема подолання наслідків російської агресії проти України та зміцнення архітектури євроатлантичної безпеки.
Дискурсивні стратегії: ключову роль відіграє стратегія легітимізації політичного курсу через апеляцію до національної винятковості Британії. Виявлено використання стратегії позитивної самопрезентації, де поєднуються ознаки елітарного та популістського дискурсів, що дозволяє мовцю ефективно взаємодіяти з різними соціальними верствами.
Риторичні характеристики: майстерне використання риторичного трикутника (етос, патос, логос). Боріс Джонсон вибудовує власний етос на поєднанні класичної освіти (активне вживання латинізмів, літературних алюзій) та навмисної ексцентричності. Патос реалізується через широке використання іронії та гумору як засобів нейтралізації критичного дискурсу опонентів.
Комунікативна мета: конструювання образу «нового Черчилля», що слугує інструментом легітимізації влади в умовах пост-Brexit та глобальних криз.
Дискурсивна практика: фокусування на концепті «Глобальної Британії» (Global Britain), де риторика провокації поступово поступається місцем державницькому наративу.
Висновки: критичний аналіз текстуальних структур свідчить про високу адаптивність мовної особистості Б. Джонсона, індивідуальну риторичну гнучкість, застосовану коригування ціннісних орієнтирів аудиторії та домінування в політичному полі.
